//Як я вивчив українську мову в Києві. Декілька порад для тих, хто вивчає польску

Як я вивчив українську мову в Києві. Декілька порад для тих, хто вивчає польску

Цього порталу не було б, якщо б не моє зацікавлення Україною та наступний виїзд на студентський обмін до Києва в 2003 році. Саме тоді я за досить короткий час (два-три місяці) оволодів українською мовою, якої раніше не знав. Думаю, багато кому буде цікаво прочитати, що саме мені допомогло швидко вивчити українську мову, оскільки подібні способи будуть діяти також у зворотному напрямку.





В академічному році 2002/2003 я навчався на третьому курсі Товарознавчого факультету краківського Економічного університету. Коли з’явилася можливість поїхати на семестровий обмін у Київський національний торговельно-економічний університет, я відразу цим скористався, хоча тоді не знав ні української, ні тим паче російської мови. Українську почав інтенсивно вивчати на три місяці до виїзду. Причому самостійно і лише зі словників та розмовників – на той час у Кракові майже не існувало курсів української, не кажучи вже про підручники чи аудіобукі. Ось спробуйте зараз у Львові вивчити грузинську мову – тоді така ситуація була в Кракові з українською.

Спочатку навіть не знав кирилиці і користувався просто фонетичним записом українських слів і звернень (у польській транслітерації), який знайшов у розмовнику. Так мені було зручніше. Це мало свою перевагу: завдяки цьому українські слова відразу мені здавалися дуже подібними до польських, тоді як такого враження немає, коли поляк дивиться на оригінальний, кириличний запис (саме кирилиця є головною проблемою для поляків, котрі починають вчити українську або російську мову).

Кирилицю вивчив тільки на місяць після того, як почав вивчати українську мову. До того мене змусили обставини: перед виїздом я вирішив уперше поїхати в Україну – на одноденну екскурсію до Львова. Причому їхав сам і не знав що до чого – тож хоч – не хоч під час того виїзду мусив питати людей про дорогу чи читати написи (на вокзалі, зупинці) українською. Це дійсно допомагає – коли їдете в чужу країну самі і мусите якось знайти потрібну інформацію чужою мовою, це змушує вас думати, здогадуватися сенс прочитаних чи почутих слів і ви швидше починаєте цю мову розуміти.

Згодом я трохи змінив спосіб вивчення мови: я взяв українсько-польський словник і виписав з нього ті слова, які мені незрозумілі (тобто неподібні до польських). А потім просто їх вивчав. У такий спосіб я оволодів основою лексики, причому не вчив граматику та не слухав українських текстів – такої можливості на той час на жаль не було (зараз усе набагато простіше).

З такою базовою підготовкою у лютому 2003 я поїхав до Києва, причому знову: сам один, з пересадкою у Перемишлі, з перетином кордону пішки, потім маршруткою до Львова, цілий день у Львові і ввечері нічним поїздом до Києва. Це все вимагало від мене спілкування з людьми і розуміння ситуації. Мусив купити квиток, запитати про дорогу тощо. Тоді як у Львові все більш-менш розумів (хоч і говорив польсько-українським суржиком, з перевагою польських слів), у Києві було тяжче: там мене майже зовсім не розуміли та ще ті більш русифіковані мешканці просто сміялися з моєї вимови, що не було приємним. Ситуацію ускладнював факт, що Київ у 2003 році був здебільшого російськомовним, а російську мову я ніколи не вивчав – і досі її не знаю (у Росії ніколи не був та навіть не збираюся, особливо після останніх подій). На жаль, більшість російськомовних українців не розуміла, як можна вивчати чи говорити українською і водночас не розуміти російської – тож окрім вивчення мови доходили ще проблеми такого характеру, що для мене було зовсім новою і дивною ситуацією.

Хоча спочатку мало що розумів, мені дуже допомогло те, що в університеті всі мене дуже тепло прийняли і були толерантні для моєї тодішньої мовної неграмотності. Мої нові українські знайомі швидко звикли до мого польсько-українського суржику і коли було треба, виступали перекладачами, допомагали у перші дні в закупах чи влаштуванні справ в університеті. Мені було трохи соромно перед викладачами за мій низький рівень української (що спочатку фактично унеможливлювало нормальне навчання) і я вже першого дня вибачився за це і попросив про місяць толерантності. “Я цей місяць буду зосереджуватися на вивченні мови і думаю, що за цей час з цим справлюся” – обіцяв викладачам і керівництву – і дотримав даного слова.

У вивченні української мови мені дуже заважала тодішня побутова російськомовнійсть Києва. Притому, що важливо, заняття велися повністю українською мовою. Я відразу зазначив, що російської просто не розумію і попросив усіх колег спілкуватися зі мною українською, що переважна більшість російськомовних сприйняла дуже позитивно: “ось ми і давно хотіли перейти на українську, тепер нарешті буде нагода і мотивація”. Причому я одразу мушу зазначити: це що я пишу немає нічого спільного з таким чи іншим ставленням до росіян – я у своєму житті зустрів дуже багато нормальних, чемних, культурних носіїв російської мови, а саму російську культуру я дуже поважаю. Однак просто коли вивчаєш одну мову, треба зосередитись саме на неї: одночасне вивчення української і російської призвело б до того, що я б не вивчив добре ні однієї мови, ні іншої, натомість став б типовим носієм суржика.

Вже з перших днів я прийняв прості і досить жорсткі принципи. По-перше: майже повністю відмежувався від рідної польської мови. По-друге: намагався якнайбільше часу проводити у колі нових українських друзів. Ось і розважальне життя, вечірки і дискотеки більше навчили мене живої мови, ніж усі книжки і курси. Я просто постійно був поруч із кимось, хто говорить українською, а коли був сам, коли вчився, їв чи читав книжки – тоді включав телевізор: міг на нього не дивитись, але завжди десь у тлі чув україномовну передачу, фільм або новини.

Спочатку великим шоком було для мене те, що мушу записувати конспекти українською, хоча практично не знав мови та ще мав проблеми з кириличним записом. Викладачі пропонували, що можу робити нотатки польською, однак я відмовився. Писав хоч-як, але намагався все почуте записувати, навіть якщо це було для мене занадто швидко. Це мені дуже допомогло, таким чином дуже швидко навчився писати українською – після трьох тижнів робив уже відносно мало помилок.

Перший місяць такого життя був для мене дуже тяжким, хоча водночас вельми цікавим. Бувало, що коли пізно ввечері повертався до своєї кімнати у гуртожитку, я радів, що можу хоч подумати польською. Після цілого дня, напруженого використанням іноземної мови, якої спочатку я майже не знав, мені просто ввечері в голові все мішалося. Дивне враження – я почав уже думати українською, якої ще добре не знав, тобто я думав польсько-українським суржиком – або бувало, що сказав щось і не знав, чи сказав по-польськи, чи по-українськи. Однак саме так і треба було: після півтори місяця такого способу життя, я вже почав вільно говорити українською і все добре розумів.

Наступний етап, тобто весна 2003 – це вже було вдосконалення мови. І знов – допомогло те, що я дуже активно проводив час разом із українськими друзями: ходив на вечірки і дискотеки, гуляв по місту, подорожував (а ще варто зазначити, що тоді Україна була з точки зору поляка дуже дешева, ціни були набагато нижчі ніж у Польщі, особливо це стосувалося квитків на транспорт). Окрім того, я приділяв велику увагу до читання. Бувало, я просив у кіоску усі україномовні газети, яких тоді у київських кіосках не було так багато. Дзеркало тижня, Українське слово, Україна молода, День, Сільські вісті – я читав усе що було, а при тому підкреслював і записував у зошиті цікаві і нові для мене слова і словосполучення, яких потім окремо вивчав. Разом із тим, я почав цікавитися українською політикою та швидко ознайомився з українськими реаліями. Читання газет, багато зустрічей з різноманітними людьми (за принципом: якнайбільше спілкуватися), подорожі, постійно включений телевізор (щоб десь у тлі чути українську мову) та навіть звичайні тусовки по місту – це все і навчило мене живої мови та спричинило, що вже в травні я почувався в Україні, наче я в неї і виріс.

Варто додати, що разом зі мною на обміні перебували 5 інших польських студентів, які чудово знали російську мову, проте українською не володіли. Вони тусувалися в своєму колі, розмовляли між собою польською та з українськими друзями – російською. Української мови вони так і не вивчили, хоча розуміли її.

Мою стратегію вивчення мови можна назвати шоковою терапією. Все почалося від шаленого рішення поїхати на обмін у країну, якої я зовсім не знав, без знання мови. Ось, пригода, я молодий, студентські роки швидко закінчаться – тож треба користуватися життям і не думати про наслідки. А потім, уже на місці, після приїзду до Києва, що ж робити – я навчався українською мовою, тож просто мусив нею швидко оволодіти.

Тому для всіх українців, котрі думають їхати на навчання до Польщі, маю пораду: не переймайтеся, спочатку воно може здаватися тяжке, але якщо тільки є можливість багато спілкуватися польською, читати польські книжки і газети, подорожувати чи просто тусуватися з польськими друзями – знання мови прийде само і швидше, ніж думаєте. Звісно, якщо оволодієте основною лексикою. Для того потрібно вивчити ті польські слова, які відрізняються від українських та ще пізнати живу мову і польськи сленг – без того ніяк.

Якуб Логінов