//Перемишль невикористаних можливостей

Перемишль невикористаних можливостей

Я не можу навіть порахувати, скільки разів у житті був у Перемишлі. Двісті? Чи, може, навіть більше? Але завжди по дорозі з рідного Кракова до Львова чи назад. Пересадка з потягу на автобус до Медики, іноді відвідування магазину чи обмінного пункту, рідше – коротка прогулянка центром Перемишля і візит до привокзального бару, якщо після повернення з Медики до краківського потягу залишається кілька годин.





Транзитне місто. Як Тересполь чи, вибачте за порівняння, Лиса Поляна. Тільки зараз, коли нещодавно повертався зі Львова до Кракова (традиційно через пішохідний пункт пропуску) вирішив зробити щось оригінальне і залишитися на ніч у Перемишлі. Ні, не тому, що я пропустив останній потяг і більше нічого не залишалось – навпаки, це було заплановано.

І тільки тоді я збагнув, що під час своїх подорожей до України чи Білорусі я все-таки більше полюбляв зупинятися у Томашові, Замості, Любліні чи Білостоці – якщо не на ніч, то хоча б на кілька годин. Щось у тих містах справляло таке враження, що не хотілося бути там лише проїздом. А у Перемишлі заночував вперше за 15 років, хоча постійно проїжджав його по дорозі до Львова і Києва або назад.

А що у цьому дивного? Перемишль – красиве місто з чудовими пам’ятками старовини, яких не посоромились би багато інших, більш популярних серед туристів міст. Але навіть найменша частина туристичних можливостей не використовується. Навіть ті, що пов’язані з транзитом (залишитись на ночівлю і подивитись Перемишль по дорозі до Львова) чи з поїздками українців до омріяного Європейського Союзу. В решті решт, Перемишль – це найближче досить велике місто ЄС (а разом з тим з цікавою архітектурою), до якого зі Львова можна дістатися (маршрутка до Шегині, пішохідний пункт пропуску, автобус) протягом 3 годин і витратити на дорогу смішні гроші – якісь 35 гривень в одну сторону.

Об’єктивно кажучи, у центрі Перемишля має бути купа туристів навіть у середині листопада. Саме тих поляків, які по дорозі до Львова затримались би на ночівлю (у поєднанні з вечірнім візитом до клубу), а наступного дня хоча б кілька годин гуляли містом, щоб таким чином відправлятися до столиці Галичини лише після знайомства з принадами Перемишля. І львівської молоді, яка могла б розважатись у себе, але час від часу ж вирішує проїхатись до Перемишлю, який знаходиться у 3 годинах їзди, але вже відрізняється, бо принаймні знаходиться за кордоном. А також чисельних у Львові туристів з інших областей України, Білорусі і (донедавна) Росії, які, відвідуючи його, могли б заїхати на день чи хоча б на кілька годин до старовинного і такого близького Перемишля, а разом з тим за смішні малі гроші хоча б трохи побути у Польщі і ЄС. Для багатьох це була б перша закордонна подорож у житті – а це вже була б принада сама по собі, навіть якщо Перемишль не міг би запропонувати нічого більше, крім того, що є «закордоном» і «Європою».

Нічого подібного. Коли я останній раз був у Перемишлі, він справив на мене враження мертвого (з туристичної точки зору) міста. Хтось скаже: тому що це ж був листопад. Ніби так, але водночас з тим у сусідньому Львові, в одній з найбідніших європейських країн, де зараз ще й війна, на вулицях міста купи туристів і місцевих мешканців, які прогулюються до пізньої ночі львівськими вуличками чи засиджуються у кнайпах. Хтось скаже: так, але Львів – велика метрополія, а Перемишль у порівнянні з ним – дуже малий. Хмм… а повний туристів Казімєж на Віслі – хіба він представляє собою щось більше, ніж старовинне місто на Сяні?

Чому так? Мені важко оцінити об’єктивно, але я можу спиратися на свої суб’єктивні враження від чисельних (двісті разів у житті? Чи, може, більше?) візитів проїздом до Перемишля. Отже, усвідомлюючи той факт, що Перемишль – одне з найкрасивіших міст у Польщі, у якому можна довго і весело проводити час, я ніколи не помічав, щоб тут були раді туристам. Навіть навпаки – перше враження від перебування у Перемишлі і Медиці викликало скоріше інші думки: терпимо тебе, бо добре, що заплатив 2 злотих за квиток на автобус і пляшку води у привокзальному магазині, але краще йди звідси. Так завжди і робив.

З чим у мене асоціюється Перемишль? Місто контрабандистів, які вже багато років їздять через кордон, а при цьому скаржаться на усе на світі, крім себе. У відсутності постійної роботи вони звинувачують усе, крім своєї ліні, недостатніх амбіцій й освіти. Контрабандисти, через яких я багато разів мусив витрачати на кордоні по кілька годин, бо вони там найважливіші. Через яких багато разів запізнювався на свій потяг. На щастя, це вже відійшло до історії – зараз на пішохідному пункті у Медиці цих відомих польських «мурах» практично нема (хоч залишилися українські “човники”), а кордон можна перетнути пішки на Шенген-коридорі за 10 хвилин. Але неприємні спогади про Перемишль й околиці залишились.

З чим ще асоціюється це красиве місто? З мешканцями, які ненавидять українців, хоча це, звісно, не стосується усіх. З майже расистськими поглядами щодо осіб, які належать до сусіднього народу. А це у поляка, який є симпатиком України, не може у жодному разі викликати бажання залишатися у цьому місті довше, незалежно від того, якою б гарною не була місцева головна площа, замок чи вид на Сян. Ці шовіністичні настрої належать, звісно, меншості, але ця меншість кидається в очі і не сприяє створенню позитивного враження.

Але є ще Перемишль інший. Це місто, де живуть приємні люди, які не поділяють цю антиукраїнську фобію. Просто нормальні мешканці Перемишля. І таких людей – помітна більшість. З багатьма з них я знайомий давно, але ще частіше з цими людьми (нормальними і гостинними, як ніде більше в Польщі) я зустрічаюсь випадково, коли роблю замовлення у привокзальному барі, купую квиток на автовокзалі або винаймаю кімнату на узбережжі Пілсудського.

Такий Перемишль мені подобається, до нього я хочу повертатись. І заради них я хотів би, щоб це місто розвивалось, життя вирувало, було багато туристів. І саме тому я радитиму своїм українським знайомим, щоб вони відкривали для себе принади Старого Міста і приїжджали не тільки за покупками. А польських туристів, які їдуть до Львова, я заохочуватиму залишатися тут на ночівлю. Що власне і робитиму частіше, бо це зручно навіть з точки зору проїзду.

Тільки шкода, що цей потенційно позитивний образ Перемишля псує відносно невелика, але дуже помітна групка контрабандистів, войовничих націоналістів і шахраїв (так само й з України), які намагаються обдурити кожного мандрівника – наприклад, на необхідності довго їхати на таксі до Львова, що нібито з Шегині більше не їздять маршрутки. І дивно, що влада Перемишля нічого не робить, аби боротися з цим явищем. Перемишль має величезний потенціал і міг би стати достатньо заможним містом власне завдяки туристичним принадам і розташуванню біля кордону. На жаль, місцева влада робить усе, щоб перетворити ситуацію на жах – і дуже прикро, але з непоганим результатом.

Якуб Логінов, переклад: Вероніка Димінська