Праця в Польщі – не все так легко

Після 2014 року значно зросла кількість українців, котрі виїжджають до Польщі і шукають тут роботу, або просто розмірковують про таку можливість. Тепер у зв’язку з війною до Польщі прибуло вже понад мільйон біженців, а може бути і п’ять мільйонів. На жаль, попри те, що загалом польські зарплати навіть у п’ять разів вищі, ніж довоєнні українські, працю за своєю професією знайти тут дуже важко навіть самим полякам – також тим, хто має вищу освіту і знає декілька іноземних мов. Натомість дуже легко знайти працю на будівництві, продукції, у магазинах, в сільському господарстві чи у якості водія автобусів. Що варто знати про польський ринок праці перед тим, як почати пошук роботи – читайте в цій статті.




Варшавоцентризм

Говорячи про польський ринок праці треба насамперед звернути увагу на факт, що Польща, попри успішно проведену реформу самоврядування – це дуже централізована країна. Держава функціонує за радянською моделлю: “столиця і все решта”. Звісно, диспропорції у рівні розвитку між столицею та регіонами не такі сильні, як у Росії, але вони також дуже високі.

Отже, не тільки всі центральні держустанови, але і більшість центральних офісів найбільших підприємств і представництв міжнародних корпорацій містяться у Варшаві. Диспропорція між Варшавою і наступними у списку Краковом, Тріймістом (Гданськ, Гдиня, Сопот), Познаньом, Вроцлавом та Катовицями – вражаюча. Хоча не так мало бути. Коли поляки проводили трансформацію в 1989-91 роках, ідея була така, щоб сприяти більш рівномірному розміщенні центральних офісів банків, великих фірм та держустанов так, як це є в Німеччині, США, Швеції Австралії, Канаді чи Нідерландах. Та не вийшло, радянські звички таки переважили і після початкової децентралізації наступив зворотній процес і штучного зміцнення ролі столиці за російськими зразками.

До чого я веду? Отже, в багатьох професіях роботу можна знайти практично лише у Варшаві, а в такому ж Кракові чи Гданську її шукати дарма. Це стосується, зокрема, журналістів – саме в столиці містяться майже всі основні редакції, а в інших метрополіях є практично тільки регіональні додатки (як Газета Виборча Краків) чи низькоякісні місцеві щоденники, у яких платять дуже мало, а й то без знайомства неможливо влаштуватися там на роботу. Для прикладу, тоді як журналіст друкованих ЗМІ у Варшаві без проблем заробить 7000 злотих і більше, то в не такому вже провінційному Кракові чи Гданську це буде швидше за все 2600-3000 злотих, а й то без повноцінного трудового контракту, лише за цивільноправним договором (umowa zlecenie).

Такі співвідношення між Варшавою та іншими великими метрополіями є поширеним явищем також у багатьох інших професіях. Якщо ви маєте гуманітарну освіту і хочете працювати соціологом, політологом, культурологом, експертом у неурядовій організації (think-tanku) такого профілю, як Фонд Баторія чи Центр східних досліджень, експертом з питань енергетичної безпеки тощо, навіть не пробуйте шукати роботи поза столицею. Хоча, звісно, лікарі, медсестри, юристи, програмісти, комп’ютерні графіки і представники багатьох інших професій можуть знайти роботу всюди і у перелічених вище випадках навіть доцільніше пошукати роботу поза столицею (наприклад найкращі умови для програмістів є у Кракові та Вроцлаві).

Частіше маємо справу не з так чітким поділом, як у випадку журналістів чи політологів, яким поза Варшавою навіть немає чого шукати. Наприклад, банкіри можуть працювати скрізь, бо навіть у маленькому містечку є відділення банку і там теж потрібні особи з економічною освітою у спеціальності “фінанси” чи “банківська справа”. Однак якщо не хочете ціле життя продавати кредити чи обслуговувати деталічних клієнтів, кар’єрне зростання рано чи пізно доведе вас до Варшави. У дев’яностих роках так не було, центральні відділення найбільших банків були в Кракові (Bank BPH, Fortis Bank Polska, Deutsche Bank Polska), Гданську (Bank Gdański), Вроцлаві (Bank Zachodni, Lukas Bank) і інших метрополіях. Тобто було трохи як у Німеччині (там “банківською столицею” є Франкфурт, а не Берлін), однак тепер однозначним фінансовим центром Польщі є Варшава.

З іншого боку, в столиці набагато більші витрати на проживання порівняно з тим же таким Краковом чи Вроцлавом. Ситуація тут аналогічна українській, а співвідношення коштів проживання (наприклад оренди квартири, ціни послуг) між Варшавою і Краковом таке, як між Києвом та Львовом. Звісно, що ціни товарів у магазинах однакові, різниця є натомість у ціні нерухомості, харчування у ресторанах чи барах, транспорті, послугах тощо.

Які професії потрібні?

Зараз у Польщі дуже бракує представників медичних професій (багато поляків емігрували на Захід), тому лікарі і медсестри з України без проблем влаштуються на роботу, навіть якщо погано знають мову. Однак, проблемом є нострифікація дипломів. Що стосується реабілітантів чи фізіотерапевтів, то це складне питання – з одного боку всі твердять, що є в них велика потреба і буде ще більша, однак часто на практиці буває не все так добре.

Не будуть мати проблем з працевлаштуванням також програмісти та інженери різних спеціальностей, таких як механіка, електроніка, роботика, телекомунікації (за умови доброго володіння англійською або німецькою). І це не тільки у Варшаві, але також (а навіть передусім) у Кракові, Катовицях, Вроцлаві, Познані, Жешові. Однак загальне переконання про те, що інженер у Польщі без проблем знайде роботу, має багато винятків. Роботу за спеціальністю радше не знайдуть хіміки та інші випускники біологічно-хімічних спеціальностей, таких як охорона середовища чи товарознавство. Хоча, хіміки можуть пошукати роботу у тих невеликих містах, де є хімічна промисловість – наприклад Кендзєжин-Козьле та Поліце.

Тяжко буде знайти працю вчителям, педагогам і іншим, хто причетний до роботи з дітьми і молоддю. Однак винятком є вчителі іноземних мов, причому не російської чи української, але західних – англійської, німецької, іспанської. Перспективним, але тяжким і погано оплачуваним зайняттям є опіка над старшими особами чи над хворими.

В Польщі, а ще більш у Словаччині, дуже бракує водіїв автобусів. В цілій Словаччині через нестачу водіїв скасовують регулярні автобусні рейси, автобуси не виїжджають на трасу, пасажири залишаються на зупинках. Праця для водіїв є одразу і практично для всіх, однак треба мати дійсне права категорії на автобус та всі потрібні документи і медогляд, а це коштує. Однак часто це фінансується працедавцем.

Що стосується фізичної праці, так є великий попит передусім на фахівців. Електрик, сантехнік, будівельник з документами, що підтверджують кваліфікації, заробить у Польщі більше, ніж випускник ВНЗ – гуманітарій з двома дипломами. В Польщі зараз охоче працевлаштують українців до корабельних заводів у Гданську чи Гдині. Однак шахтарі не мають що у Польщі шукати – зараз радше закривають вугільні шахти, всі страйкують, а якщо навіть керівництво вирішить взяти на роботу в шахту українця, решта персоналу розпочне рішучий протест. Причому так було недавно, але війна змінила все – тепер говориться про повернення до вугілля, щоб заступити російську нафту та газ. Можливо, що будуть інвестувати в розвиток шахт, однак на це ще треба буде почекати ще рік-два.

Праця по знайомстві

Українці дуже часто ідеалізують собі Польщу, думають, що тут немає тих негативних явищ, які їм перешкоджали в Україні. Однак у Польщі не все так добре, як здається на перший погляд.

Набагато краще є з зарплатами – середня заробітна плата в Польщі є у чотири-п’ять разів більша, ніж в довоєнній Україні. Позитивом є також те, що тут нема поділу на офіційну та “конвертну” зарплату – все що на договорі, то і виплачуєтья. Однак сам договір – це вже тема іншої розмови. Працевлаштуватися за трудовим кодексом на підставі договору про працю (umowa o pracę), який дає всі переваги працівника – буває дуже важко, а у багатьох професіях (журналісти, працівники охорони, касири, прибиральниці) – практично неможливо. Натомість пропонується цивільноправні договори (umowa – zlecenie i umowa o dzieło), які по суті не дають жодних гарантій, а формально працівники не є працівником, тільки стороною цивільноправного договору. У таких випадках є проблема з медичним страхуванням, зі стабільністю роботи (можуть вас звільнити з наступного дня, ви не маєте жодних прав, бо формально ви – не працівник), чи з пенсійним страхуванням. Отже, якщо вам все таки вдасться працевлаштуватися на підставі Kodeksu Pracy, та ще маєте Umowę o pracę na czas nieokreślony – ви взагалі повинні бути щасливі, навіть якщо заробляєте всього мінімальну (за трудовим кодексом) зарплату. Бо для більшості поляків це недосяжний об’єкт мрій (пам’ятаймо, у Варшаві все інакше, але ж Польща – це не тільки столиця і великі міста).

Великим мінусом Польщі є ментальні бар’єри. Тут менш щирі розмови про працевлаштування та зарплату, все довго триває – процес рекрутації затягується на 3-4 місяці і він непотрібно формалізується. Сам процес працевлаштування в Україні більш безпосередній, більш конкретний – це стосується наприклад розмови про розмір зарплатні, що у Польщі є своєрідним табу. Про зарплату у Польщі не розмовляють, приховують цю інформацію (наприклад люди на роботі не знають, скільки заробляє їх колега). Працедавці не пишуть у оголошеннях про працю розмір пропонованої зарплати. Ситуація виглядає так, що вже під час співбесіди питають кандидата, скільки хотів б заробляти. Той каже якусь суму, а рекрутери це записують і нічого не кажуть. “Подзвонимо вам”. Кандидат мусить вже наперед дізнатися, розпитати у знайомих, скільки приблизно заробляють на такій роботі і добре подумати, що сказати під час співбесіди. Якщо скажеш забагато – не візьмуть тебе і навіть не скажуть, що це через твої надмірні фінансові вимоги. Якщо за мало – також не візьмуть, бо “не цінуєш самого себе”. Усе це і багато іншого, що можна назвати знущанням рекрутера над кандидатом – це результат багато років відмивання мозків студентам HR і працівникам “відділень по роботі з людськими ресурсами”. Їм довго прояснювали на всяких вишколах і тренінгах, що це модно, що так є на Заході, тож саме так треба поводитись з працівниками і кандидатами, хоча насправді це не так. Місця про нормальні, щирі і відверті розмови про зарплатню тут немає – принаймні у рекрутації до праці в середньому і великому бізнесі, в тому числі у представництвах міжнародних корпорацій.

Натомість у менших фірмах і держустановах найкраще знайти роботу по знайомстві. Малі фірми майже зовсім не дають оголошень про працю, навіть як когось шукають – все робиться через знайомих і родину. Тому просто варто розпитувати – може ваші друзі мають якихсь знайомих, які знають когось, хто шукає працівника. Те ж саме в держустановах, хоча тут теоретично треба оголосити “відкритий” і “чесний” конкурс на дану посаду. Насправді ж роботу в публічному секторі у Польщі отримують “свої” – люди політичного ключа або просто знайомі чи хтось, кому обіцяли роботу в обмін на якісь товариські послуги. У цьому спеціалізується, зокрема, селянська партія PSL (Польська народна партія, коаліційний партнер Громадянської платформи), яка тримає владу у багатьох повітах, селах і малих та середніх містах, але також контролює владу половини воєводств і таким чином від неї залежить багато посад у установах, лікарнях чи фірмах, які підлеглі маршалком воєводств (а їх дуже багато). Її підтримка береться з того, що вони роздають посади всім лояльним до партії особам, членам їхніх сімей та їхнім знайомим. У великих метрополіях не інакше – праця по знайомстві чи з політичного ключа стосується не тільки держустанов, але і пов’язаних з ними приватних фірм, лікарень, об’єктів культури тощо. Все це просто – спочатку вибирають “правильну” людину, яка має перемогти в конкурсі, а потім так добирають правила конкурсу і вимоги до кандидата, щоб наш переможець отримав найбільше балів. Але головне – все це робиться “у білих рукавичках”, прямої корупції такого виду як в Україні у Польщі ж немає.

Пошук роботи може тривати навіть кільканадцять місяців

У згаданих вже міжнародних корпораціях та великих фірмах процес рекрутації може тривати дуже довго, навіть півроку від моменту публікації оголошення про роботу. Від моменту, коли вас запросять на співбесіду до моменту працевлаштування, навіть якщо виберуть саме вас, проходить найменше 2-3 місяці.

А ще великі корпорації часто дають фіктивні оголошення про те, що нібито шукають працівників. Адже вони це вважають дешевим і успішним способом творення позитивного іміджу фірми. “Ми велика успішна компанія, яка у зв’язку з динамічним розвитком шукає людей на наступні посади” – так починаються багато оголошень. Це має створити у акціонерів, споживачів та аналітиків ринку враження, що фірма розвивається і є кращою за конкуренцію. А за допомогою рекрутаційного процесу фірма проводить аналіз ринку – насправді ж на кінець нікого не приймає на роботу, але піар-ефект залишається.

Отже полякам часто треба шукати роботу дуже довго, навіть декілька місяців чи декілька років. Великі проблеми з пошуком праці мають молоді люди, випускники, навіть якщо мають гарну освіту і знають декілька іноземних мов. Це і є причиною надзвичайно високої еміграції молодих поляків передусім до Британії, Ірландії, Нідерландів та Норвегії (від моменту вступу Польщі до ЄС туди вже виїхали більш ніж 4 мільйони поляків, переважно молодих, високоосвічених людей). Дуже серйозною проблемою є те, що польська система освіти зовсім непристосована до потреб ринку праці, про що можна прочитати у статті:

ПОЛЬСКА ОСВІТА НЕ ЗАВЖДИ ЯКІСНА

Як наслідок, поляки дуже рідко міняють роботу в офісі і тримаються її багато років навіть тоді, коли вона їх не влаштовує. Відмовитись від роботи легко, а знайти нову – проблематично. Це особливо стосується цих осіб, котрим вдалося отримати трудовий контракт (umowa o pracę), а не цивільноправний – така особа дуже часто сама не відходить на кращу роботу, намагається залишитися на даній посаді до виходу на пенсію, а на своє місце вже готовить наступника – наприклад племінника (особливо в держустановах, бюджетній сфері та в містах до 200 тисяч мешканців).

Зовсім інакше є у випадку роботи, яка не є в офісі і не вимагає вищої освіти. Наприклад у магазині, на кухні, фізична праця. Тут роботу можна отримати практично від зараз, люди її часто міняють а робочі місця є. В Польщі, парадоксально, навіть більше платять за менш кваліфіковану працю, ніж таку, яка вимагає диплому. Найгірша є ситуація журналістів, педагогів (однак не вчителів, але наприклад осіб, які працюють з дітьми з дитсадків чи тяжко хворих), нелікарських медичних працівників, працівників сфери культури.

Вивчайте мови. Не тільки польську і англійську

У Польщі дуже тяжко знайти добру роботу без знання принаймні двох західних іноземних мов. Добре знання англійської це підстава, однак дуже цінується знання ще другої мови – наприклад німецької, іспанської, чеської, мадярської.

Зараз у Польщі дуже цінуються працівники (і кандидати), які знають німецьку. Вона потрібна особливо у Західній Польщі, на Помор’ї, Вармії і Мазурах, Сілезії і Варшаві. Якщо знаєте англійську і німецьку, ваші шанси отримати добру роботу значно зростають.

В останніх роках дуже багато фірм (особливо міжнародних корпорацій) шукають до праці осіб, котрі знають англійську і якусь мало популярну мову країни ЄС – наприклад шведську, фінську, угорську, румунську, нідерландську, рідше – чеську, словацьку чи хорватську. Тому наприклад мешканці Закарпаття чи Буковини, котрі знають угорську чи румунську мову, можуть спробувати працевлаштуватись у якесь представництво міжнародної корпорації у Кракові, Вроцлаві чи Гданську, де таких людей шукають і платять їм дуже добрі гроші (навіть 8000 злотих). Особливо на таку роботу можуть розраховувати особи з економічною освітою (зокрема, бухгалтери), але також гуманітарії.

Де шукати роботу

Як ми вже сказали, у випадку малих і середніх фірм, неурядових організацій та державних установ і держпідприємств, роботу слід шукати по знайомстві. Натомість у великому бізнесі, у корпораціях тощо, треба шукати оголошення та зареєструватися на популярних порталах: praca.pl, pracuj.pl та Linkedin.

Якуб Логінов




Leave a Reply

Your email address will not be published.