//Як самостійно влаштуватись на навчання в Польщі. Частина друга – приїзд у Краків

Як самостійно влаштуватись на навчання в Польщі. Частина друга – приїзд у Краків

В попередній статті я писав про свій досвід отримання карти поляка і вступу до вищого навчального закладу (ВНЗ) у Кракові. Далі – продовження цієї теми.




Для вступу до ВНЗ потрібно було зареєструватись, подати заявку на сайті університету, привезти особисто, або передати поштою оригінали документів про освіту та медичну довідку. В моєму випадку – це був диплом бакалавра. Перед цим всі документи потрібно перекласти на польську, а на документи про освіту отримати апостиль. В Україні є багато перекладацьких контор які займаються перекладом документів і водночас пропонують послугу апостиля. Але така послуга, в різних конторах, буде коштувати в декілька разів більше ніж самому поїхати до Києва в один із відділів міністерства освіти та подати документи на апостиль власноруч. Правда, в такому випадку ви пів дня згаєте в черзі, але буде набагато дешевше. А для киян я взагалі не бачу сенсу переплачувати агентствам. Детальнішу інформацію про апостиль, ціни на нього та де отримати можна дізнатись на сайті apostille.in.ua/ua/. Особисто я вирішив з’їздити сам, заодно і друзів своїх київських провідав.

Тут, правда, ще потрібно враховувати, що термін видачі апостиля відрізняється, як у часі, так і у грошах. Краще подавати документи заздалегідь, десь за два місяці, тоді буде найдешевше. Можна і терміново отримати за один день, але то вже зовсім інші гроші.

Серед репетиторів польської мови є розповсюджена практика коли тебе ціленаправлено готують до вступу у польський ВНЗ. А саме – пропонують послугу: за «символічну плату» приблизно 300 – 500 євро, завести зібранні тобою документи до вибраного вами ВНЗ та подати їх замість вас. Так би мовити, зробити всю чорну роботу власноруч, хоча на справді робити там мало що потрібно.

Моя вчителька з польської таким не займалась, та і у мене не було зайвих п’ятисот євро, тому везти документи потрібно було самому.

Поїздка планувалась на один день. З таким розрахунком, щоб подати документи та їхати назад. Так воно і сталось.

Це була моя перша поїздка до Польщі, та і взагалі за кордон, тому було дуже цікаво та трохи страшно.

Вийшовши на залізничному вокзалі Кракова, вирішив відразу поміняти частину грошей на злоті. Там мене в перше і обманули, обмінявши гроші за якимось дуже дивним курсом, на якому, як я потім довідався, втратив приблизно 40 злотих. Тому наступна порада: не спішіть міняти гроші відразу на вокзалі, краще десь ближче до центру (найкращий курс на вулиці Славковській). Там обмінників є багато і можна походити та прицінитись.

А далі розпочалось найцікавіше. Як я вже казав, мову я ледь знав, а куди іти так і взагалі не мав жодного поняття. Вирішив на трамвайній зупинці запитати місцевих як добратись до мого університету. І був приємно вражений. Люди дуже привітно та охоче мені допомагали, не лише вказуючи дорогу, а і купуючи квиток у трамваї. Там у трамваях нема кондукторів, зате присутні автомати з білетами (хоч не в усіх), у яких спершу не так і легко розібратись. Тому не соромтесь звертатись про допомогу до людей на вулиці. Мені жодного разу не відмовили.

Приїхавши до Університету та буквально за 30 хвилин подавши документи на вступ, мені сказали, що про результати повідомлять електронною поштою, а зараз я можу бути вільним. Решту частину дня я гуляв містом, і повертатись до дому вирішив Бла Бла Каром (BlaBlaCar). На щастя, є такий сервіс, який дуже допомагає знайти машину в потрібному напрямку. В іншому ж випадку довелося би десь ночувати або шукати автобус.

Через декілька днів мені прийшов електронний лист, в якому повідомлялось, що я зарахований до університету.

Далі потрібно було привезти оригінал мого диплому. А оскільки це вже був кінець вересня і термін прийому документів закінчувався, то і їхати я вирішив відразу з речами з таким розрахунком, що приїду до дому аж на Новий Рік.

Добиратись до Кракова я мав автобусом, при чому не зі свого міста, а з обласного центру, куди теж мав доїхати самотужки. Крім того, ще не знав як там буде в Польщі, і де я маю жити, тому вирішив обмежитись лише тими речами, що влізуть в один наплічник для мандрівок. Так і поїхав.

Другий приїзд до Кракова виявився не менш цікавим ніж перший. Дорогу від вокзалу до університету я вже знав, тому без проблем туди добрався. Далі за двадцять хвилин віддав оригінали документів, заплатив за студентський квиток, ще там щось заповнив та заніс документи на соціальну стипендію (її мають право отримати українці, які навчаються на таких самих правах як і поляки, розмір стипендії кожний ВНЗ визначає сам).

Далі вирішив піти до студентського самоврядування, щоб дізнатись собі за гуртожиток. І тут мене чекала велика неприємна несподіванка. Виявляється, у Польщі заяви на проживання в гуртожитках складають ще у червні. А так як я приїхав аж у вересні, то мені повідомили що місць уже нема. І всі мої заяви про те, що я в червні взагалі ще не знав, що буду в них навчатись, і що я аж з України приїхав, і вони мусять мені дати місце – не подіяли.

Єдине що вони мені сказали — це те, що я можу залишити свою заяву, і якщо до шостого жовтня хтось із тих хто подав свою заяву раніше не поселиться, то вони розглянуть можливість віддати мені вільне місце. А що мені робити і де жити до того часу — їх не цікавить. На їхнє виправдання можу сказати, що в студентському самоврядуванні сидять самі ж студенти і всі їх функції зводяться лише до прийому заяв на поселення. Самі вони нічого не вирішують, тому щоб чогось добитись, потрібно не у них влаштовувати скандал, а у вищих інстанціях. Про що і буде описано трохи нижче.

Абсолютно розбитим я вийшов з університету. На дворі був кінець вересня, до початку занять залишалось приблизно тиждень, я хоч і вступив до університету, але не мав де жити і не знав куди тепер іти.

Першою думкою було повертатись до дому. І знову приїхати шостого жовтня, в надії, що місце таки звільниться, але такий варіант передбачав, що я пропущу перший тиждень навчання, а оскільки я був новеньким, то цього не хотілось. А згадавши, як мене проводжали всією родиною, варіант про повернення вже на наступний день з нічим – відпав сам собою. Тому вирішено було щось придумувати на місці.

Знайомих у Кракові в мене не було абсолютно, а тому залишався варіант шукати якийсь хостел. Грошей було не багато, але треба ж десь переночувати і пожити доки знайду квартиру. Хоча де її шукати я тоді теж не уявляв.

Про розташування дешевих хостелів також інформації не було. А тому вирішив повернутись до будівлі університету, де був безкоштовний wi-fi, та спробувати знайти щось у інтернеті. Крім цього, я згадав, як моя подруга з України говорила мені, що має знайому, яка теж навчається в Кракові. І тому вирішив зателефонувати до неї. Нехай зв’яжеться зі своєю подругою і, можливо, вона порадить мені якийсь дешевий хостел або щось таке. Але її на той момент в Кракові не виявилось. Зате вона повідомила, що також має знайомого який якраз зараз знаходиться у Кракові, та дала йому мій номер.

Після цього, десь за пів години, до мене задзвонив телефон. Дзвонив, якраз, знайомий подруги моєї подруги. І ми домовились зустрітись. Він теж був з України. А тому дізнавшись про мою проблему запропонував мені пожити в нього в гуртожитку декілька днів, доки я не знайду квартиру.

Таким чином мені на власному досвіді вдалось перевірити теорію «п’яти рукостискань», і виявилось що вона таки працює.

Також він розповів, що найкраще шукати помешкання в інтернеті, а саме на: http://olx.pl/ та http://www.gumtree.pl/. Чим наступні три дні ми і займались.
Через три дні я знайшов собі відносно не дорогу кімнату, де зі мною мав ще хтось жити, але його ще не було. Помешкання знаходилось далеко від університету та центру, але зважаючи на ціну, іншого вибору не було. Щоправда, прожив я там всього два дні.

Буквально за день до початку занять, я вирішив поїхати до університету, щоб донести якусь довідку. І тут, як говорять, потрапив у потрібне місце в потрібний час. У кабінеті саме запекло сперечалась та щось доводила якась жінка. Прислухавшись, я зрозумів, що вона займається тим, що допомагає українським студентам вступати у польські ВНЗ. І тут, вона привезла чергову партію студентів, подала їх документи, їх зарахували, але так само як і мені їм не вистачило місця в гуртожитку. І тепер, з цього приводу, вона влаштувала там скандал: мовляв діти з України приїхали, то дуже далеко, в нас війна, грошей нема, а тут наші друзі поляки ще й місця в гуртожитку не дають.

Працівник університету, який відстоював у суперечці інтереси навчального закладу, звернув на мене увагу і запитав мене чого я хочу. Я повідомив, що теж з України і хочу віддати потрібні документи для одержання стипендії. Тоді він мене запитав чи живу я в гуртожитку, бо в такому випадку стипендія буде більшою. Це є особливість польського навчання, що ви отримуєте соціальну стипендію більшу якщо ви живете в гуртожитку або маєте договір про оренду квартири, так як договори про оренду власники майже завжди відмовляються з студентами підписувати. Тому щоб отримати більшу допомогу, потрібно жити саме в гуртожитку. Я йому відповів, що теж не дістав місця, що відразу використала уважна жінка як новий аргумент. Як результат – він погодився прийняти від неї список її студентів, які не дістали місця в гуртожитку, та передати його ректору, щоб він вирішував що з ними робити. В кінці списку дописали і мене.

Таким чином вже до кінця цього ж дня, всі ми, хто були у списку, дістали місця в гуртожитку. Правда, не свого університету, а сусіднього, але це було не важливо, бо він знаходився поруч.

У Польщі, як виявилось, є практика коли великі університети, які мають багато своїх гуртожитків, при наявності вільних місць здають їх, так би мовити, в оренду іншим університетам, у яких місць в гуртожитках вже не залишилось.

Тому у моєму гуртожитку проживали студенти практично з усіх Краківських вишів, що було дуже цікаво.

Богдан Хмельницький