Словаки і місцеві громади Закарпаття вже майже 30 років звертаються до центральних органів влади з проханням відкрити п’ять нових пунктів пропуску на словацько-українському кордоні. Йдеться, ідучи з півночі, про проектовані ПП Уліч-Забрідь, Оноківці-Петровце, Палло-Матьовце, Паладь Комарівці — Руське та Соломоново-Чієрна над Тісоу. У багатьох випадків вже готова проектна документація, наприклад щодо Уліч-Забрідь словаки підготували її на власні кошти. Відкриття пунктів пропуску блокує офіційний Київ, а причина — звичайна бюрократія, нерозуміння реалій Закарпаття та Словаччини та небажання їх вивчати. Така позиція може сприйматися як звичайний саботаж українських інтересів, особливо тому, що це фактично ставить під сумнів розвиток ідеї Карпатської вісімки та створення нових децентралізованих шхляхів транспорту товарів і пасажирської мобільності. Україна миттєво потребує нових малих, компактних пунктів пропуску зі Словаччиною особливо через те, що Росія проводить удари по українсько-польському, українсько-молдавському та українсько-румунському кордоні. Словаччина є надійною та перспективною альтернативою для транзиту через Польщу, яка дедалі негативніше відноситься до України, а гальмування Києвом нових пунктів пропуску зі Словаччиною тільки підсилює аргументи тих словаків, які мають до України застереження вважаючи Україну ненадійним партнером — що, на жаль, через таку поведінку підтвержується.
Оноківці-Петровце: необхідне для уникнення транспортного колапсу в Ужгороді
Сьогодні єдиним пунктом пропуску в агломерації Ужгорода є великий ПП в самому місті — Ужгород — Малі Сельменці. Підвенніше є ще піший перехід Малі Сельменці — Велке Слеменце, але через нарастаючий потік пасажирів і він буде коркуватись.
Тим часом Ужгород — це найбільш динамічно зростаюче місто України, куди переїжджають тисячі киян, харків’ян, мешканців Дніпра, Одеси та інших міст сходу, центру та півдня. До війни Ужгород мав 115 тисяч мешканців, зараз це вже 150 тисяч а до 2030 року населення міста перевищить 200 тисяч. Ця остання цифра — вже з урахуванням сусідніх сіл Сторожниця і Оноківці, які вже фактично мають міський характер і де розвивається будівництво.
Разом із цим, ціни нерухомості в Ужгороді вже досягають київського рівня. Тож замість самого Ужгорода, мешканці Сходу і Півдня вже вимушено купують житло в інших містах Закарпаття — Мукачеві, Хусті, Берегові, а навіть у Перечині. Нижній відтінок Долину Ужу на відтінку Ужгород — Перечин стає особливо привабливим місцем для життя, туризму, відпочинку та невеликої промисловості. Ці території між Перечином та Ужгородом — історично, суспільно та етнічно прив’язані до Словаччини, оскільки українські села Оноківці, Гута, Невицьке, Кам’яниця та словацькі Петрівці, Гусак і Коромля. Ситуація подібна до Сельменців — тут також рішенням Сталіна держкордон розділив сім’ї, сусідів та багатовікові зв’язки. Люди зі словацьких сіл досі мають гроби рідних на цвинтарях на українського боку кордону, а українці — за кордоном вже у Словаччині.
Ситуація дуже нагадує поділений Берлін, тільки у менших масштабах. Однак будівництво пішого переходу Оноківці-Петровце — це не тільки питання відновлення історичної справедливості, але також набирає стратегічного значення як необхідний спосіб для уникнення транспортного колапсу Ужгорода.
З очевидних причин значення Ужгорода для всієї України в умовах війни — критично важливе і буде тільки зростати. Причому функціонування цього міста та цілого Закарпаття критично залежить від доброї співпраці з сусідньою Словаччиною, з якої надходять в Україну величезні постачання електроенергії, бензину, нафти, газу, зброї, боєприпасів (з заводів у Пряшеві та Сніні) та інших стратегічних товарів та ресурсів. Зараз весь дорожній та піший транспорт Ужгород — Словаччина висить на одному переході Ужгород — Вишне Немецьке, що з безпекової точки зору є неприпустиме. Саме тому потрібно негайно створити мережу сателитних пунктів пропуску навколо міста, в тому числі Оноківці-Петровце, які знімуть частину транспортних потоків з ПП Ужгород — Вишне Немецьке.
Особливо особи, які прямують у Словаччину з півночі (Перечин, Невицьке, Кам’яниця) та зі Сваляви через Перечин, не мусили б пхатися на перевантажений Ужгород. Навпаки, могли б залишити авто в Оноківцях чи Гуті, перейти пішки на словацький бік і звідти продовжувати подорож чудово розвиненою систему словацьких регіональних автобусів, так як це вже сьогодні функціонує в Сельменцях. Зараз ще Ужгород не досяг цих 200 тисяч мешканців і ше не повністю забитий пробками, однак це вже питання часу. Саме тому Оноківці-Петровці треба погодити саме зараз, ще в 2026 році, щоб можна було побудувати перехід у 2027 чи максимально 2028 році.
Зеленський не розуміє Словаччини та відмовою від пунктів пропуску впихає словаків у проросійські контексти
В Україні (окрім Закарпаття) знають про Словаччину украй мало та недооцінюють цю країну. Завжди ставлення Києва до Словаччини було зверхне та трохи хамське — вважали її “меншою сестрою Чехії”, забуваючи, як несправедливим був стереотип у Америці та Європі про Україну як “меншу та гіршу копію Росії”. Вважали, що Словаччина Україні непотрібна, оскільки транзит має відбуватися через Польщу, Румунію та Чорне море. Сьогодні бачимо, що польський та румунський напрямок — дуже проблематичні і це не лише через російські обстріли. Словаччина — найдалі на захід від Росії, а відтак найнадійніший шлях транзиту. Але є ще один нюанс: це наростаючі польсько-українські конфлікти на фоні історії та не тільки. І з цим буде тільки гірше, оскільки в Польщі наростають праві антиукраїнські настрої, а восени 2027 уряд створить, за нинішніми рейтингами, ПіС разом з радикально антиукраїнською Конфедерацією та явно проросійською Конфедерацією польської корони Гжегожа Брауна.
Наразі у владі в Словаччині Роберт Фіцо, якого вважають в Україні проросійським, але це примітивний і невірний погляд, який виникає з незнайомості словацьких реалій. Це правда, що Фіцо їздив до Путіна, але це виникало з дуже складної енергетичної ситуації і залежності Словаччини від російської нафти — з якої, до речі, у братиславському НПЗ виробляють бензин та дизель, який рятує життя і енергетичну ситуацію України. Також Словаччина за Фіцо радикально збільшила постачання зброї в Україну та постачає величезні обсляги електроенергії з атомних електростанцій. Таких парадоксів багато і треба про них знати, роблячи в Києві міжнародну політику.
Водночас Фіцо зараз перебуває у владній кризі і на заміну йому приходять відверто проукраїнські сили. Про це вказують практично всі рейтинги. Вибори в Словаччині відбудуться в 2027 році, паралельно з польськими. І оскільки Словаччина повертається до відверто проукраїнського правління як з років 2020-23, в сусідній Польщі влада зміниться на відверто антиукраїнську, за участю проросійського Брауна як меншого коаліційного партнера.
Відкриття нових піших та дорожніх пунктів пропуску сприймається в Словаччині як тест довіри до України. Словакам на цьому дуже залежить з кількох причин. Перш за все — це відновлення історичної справедливості, оскільки на прикордонні проживає змішане етнічно словацько-русино-українське суспільство. Чисто етнічних словаків залишилося в Перечині, Ужгороді, Гуті чи Оноківцях досить мало, бо всього декілька тисяч. Це інша ситуація, ніж у випадку мадярської чи румунської меншини. Набагато більше людей зі змішаною словацько-українською ідентичністю і це по два боки кордону. Україна, яка прямує до ЄС мала б поважати такі цінності та підтримувати прагнення людей зі змішаних етнічно територій прикордоння до інтеграції через місцевий пункт пропуску. Київ демонстративно показує, що йому байдуже “до якихось Оноківців, Петрівців та інших сіл” – а це дуже сильно дратує словаків (і небезпідставно). Тож якщо хтось в Україні має претензії до того, що все ж таки велика частина словацького суспільства вважає Україну ненадійним партнером — ті претензії треба формулювати радше до самих себе.
Якуб Логінов
Словаччина – це країна, яку треба зрозуміти, вивчити її реалії. Це особливо важливе для українських чиновників, журналістів, аналітиків, викладачів та студентів міжнародних відносин, політології, транспорту та логістики.
Саме для цього й створена електронна книга «Словаччина. Посібник для українців». Вона видана українською мовою і пояснює Словаччину не як туристичну картинку, а як реальну державу і суспільство: географію, регіони, політику, адміністрацію, бізнес, економіку, транспорт, енергетику, українсько-словацькі зв’язки.
Де придбати е-книгу
Ebookpoint:
https://ebookpoint.pl/view/8594E/ksiazki/jakub-loginow,s_01nd.htm#format/e