Небагато є країн, які настільки схожі між собою (у мовному, історичному чи культурному аспекті) як Польща, Україна та Словаччина. Небагато також є таких, про які мешканці країн-сусідів так мало знають. Словакам й українцям їхати до Кракова недалеко. Щоразу більше молоді з цих країн відвідує це місто. Але чи буде воно місцем, де вони один одного не помічатимуть, чи стане центром зустрічей й активних культурних обмінів?
Я вирішив обговорити це питання з українськими і словацькими студентами та діячами культури у Кракові. Культурну близькість і легкість отримання контактів підтверджує те, що під час розмови кожен з них використовував власну мову – і ми не мали потреби переходити на «усім зрозумілу» англійську чи російську.
Українським студентам вже вдалося стати частиною краківського академічного світу. У Краківській Академії ім. Фрича-Моджевського їх навчається вже півтисячі, багатьох беруть на навчання й інші краківські навчальні заклади. Одна з них – Марина, аспірантка педагогічного університету. Вона каже: «Тут я почуваюся вільною людиною». Навчатися у Кракові вона вирішила з прагматичних причин. З Чернівців, де вона мешкає, найлегше доїхати сюди, через пішохідний пункт пропуску Шегині – Медика. Хоча іноді перетин польсько-українського кордону не є надто приємним (Марина розповідає історію знайомої, чию нижню білизну перевіряла співробітниця польської митниці), дорога до Кракова все одно зручніша, ніж до Варшави, бо на тому напрямку кордон більше схожий на бар’єр, ніж пункт пропуску. Коли вона жила в Україні, то співала у рок-гурті «Знак води», писала поезію, брала участь у поетичних конкурсах. У Кракові теж веде активний спосіб життя. «Краків – це таке місто, де щотижня щось відбувається. Я не маю нікуди їздити й шукати цікаві заходи – це знайомі весь час приїжджають до мене». З останніх подій мені найбільше сподобалася програма краківського музики Куби Блокеша з польськими перекладами українських поезій про Львів. «Настільки, що запросила його й організувала його концерт у Чернівцях,» – додає.
Марина знайшла хвилинку на розмову зі мною у перерві під час координації практик для студентів, які приїхали з її рідних Чернівців. Серед підопічних Марини був Остап, поет і студент з Чорткова. «Тут можна осісти, – каже про Краків, – це місто не є для нас зупинкою на шляху на захід, не є транзитним пунктом». Українці, які хочуть лише заробляти, найчастіше їдуть до Португалії чи Італії. Натомість для тих, хто хоче розвиватися інтелектуально, працювати у сфері культури або мистецтва ближчою є Польща. «Мабуть, найбільше нас може зблизити культура,» – каже Остап.
Місцем зустрічей для краківських українців є, зокрема, Фундація Св. Володимира з офісом на вул. Канонічей. Це вже осередок з історією, бо безперервно функціонує з 1988 року. На кінопокази, зустрічі з науковцями чи конференції приходять як студенти-поляки, що вивчають теми, пов’язані зі Сходом, так й українці, які приїхали до Польщі зараз або живуть тут протягом багатьох десятиліть (у першу чергу особи, що потрапили на північ і захід Польщі в результаті акції «Вісла», а потім оселилися у Малопольщі).
Також місце для себе знайшли у Кракові словаки. Словацьке товариство з офісом на вул. Філіпа є центральним осередком цієї меншини у Польщі. Хоча словаки не є надто великою групою серед населення Кракова, ця інституція досить відома – особливо завдяки успішній друкарні, послугами якої користуються й інші національні меншини у Кракові. «Словаки мають тут своє місце, нам тут добре – тому що Краків багатокультурний,» – розповідає Агата Єнджейчикова, головний редактор газети „Život”, яку видає товариство. У приміщеннях організації відбуваються курси словацької мови, презентації книжок, вернісажі виставок. До Кракова словаки приїжджають у першу чергу з польської частини Орави і Спішу, де мешкає більшість з приблизно 3000 польських словаків. З самої Словаччини сюди приїжджають працівники великих корпорацій, які мають у Кракові свої відділи для усієї Центрально-східної Європи, зокрема й для Словаччини, але також студенти (за програмами обміну, рідше – на постійне навчання).
Мар’ян приїхав до Кракова власне заради навчання. 9 років тому приїхав з Горної Нітри до Кракова і залишився тут. «Польщу й Словаччину мало що розділяє, – каже, – коли перетинаю кордон, то, звісно, відчуваю певну різницю, культурні нюанси. Але мови настільки близькі, що навчання проходить без проблем». Мар’ян опікується у редакції газети „Żivot” оравською тематикою. Хоча спершу у нього й були деякі проблеми із розумінням діалекту місцевих словаків, він швидко акліматизувався у цьому оточенні. Він розповідає, що найбільшою проблемою для краківських словаків є питання проїзду додому. Транспортних маршрутів майже нема – можна досить легко доїхати до прикордоння з обох боків, але далі починається прірва – кільканадцять кілометрів між прикордонними містечками нема на чому проїхати. «Треба добре у цьому розумітися й орієнтуватися, щоб доїхати зі Словаччини до Кракова,» – розповідає Мар’ян.
Як бачимо, існує база для польсько-словацько-української співпраці, але також існують проблеми, які їй перешкоджають. Проте щось відбувається. Краківські студентки українознавства Вероніка і Катя, львівська студентка польської філології Марта й аспірант філософії з Братислави Марек разом організували проект UPS. Абревіатура розшифровується легко – Україна, Польща, Словаччина. Коли Вероніці спала на думку ідея такого природнього (по-сусідськи!), але такого рідкого поєднання країн, вона сформувала мережу контактів і через знайомих знайшла інших координаторів – які теж (як і вона) у захваті від поезії та Центральної Європи. Наприкінці квітня завдяки їхнім зусиллям молоді поети з трьох країн приїхали до Кракова. Павло Коробчук, Міхал Хабай і Пьотр Мацєжинський представили свої вірші, а координатори програми подбали про їх переклад іншими мовами програми. Наступні події UPS відбулись у Братиславі (восени 2013) і Львові (навесні 2014).
«UPS – це не просто скорочення, – каже Вероніка, – Ми хочемо, щоб такою теж була реакція на нашу діяльність. «Упс! Чому я раніше так мало знав про моїх сусідів?» – так вони мають говорити». Тим, що поєднає три країни у рамках цього проекту, має бути поезія. «Коли читаєш той самий текст трьома мовами – як ми це робили – бачиш, наскільки вони схожі». Марек з Братислави був дуже задоволений подіями UPS, хоча це не перший для нього такий захід. «У Кракові прийшло багато людей. Сподіваюсь, у Братиславі буде не менше». Він також прагне, аби після проекту залишилось щось матеріальне. Власне, він працює над виданням у Словаччині збірки польського поета Павла Мачєжинського, який брав участь у краківських читаннях центральноєвропейських віршів. Координатори також будуть шукати фінансування для публікації антології, що поєднає усіх учасників UPS.
«На мить Краків став центром нашого Бермудського трикутника. Місцем, де може відбутися будь-що,» – каже Вероніка. «Було фантастично. Але як завжди було не стільки, скільки хотілося. Я б з радістю привезла до Кракова не двох українських поетів, а двадцять,» – каже Марта, координаторка з українського боку. Хоча вона вже три роки вивчає польську філологію, під час UPS вона вперше побувала у Польщі. Вона у захваті від Кракова: «Я стояла з мапою під Вавелем і протягом кількох хвилин до мене підійшло кілька людей, які запропонували допомогти. Люди тут надзвичайно відкриті». Позитивно щодо місця проведення заходу відгукується також Марек: «Краків не є столицею. І це я найбільше у ньому ціную». Він вважає це місто культурним та академічним центром. («У вас найкращий університет у Центральній Європі!»), але, за словами Марка, найбільшим плюсом є те, що тут нема столичного гонору, менше, ніж у Братиславі, політиків і бізнесменів. «У Кракові життя минає повільно. Ідеальне місто, якщо займатися чимось іншим, ніж зароблянням грошей».
Серед проблематичних тем для співпраці поляків, українців та словаків усі називають труднощі з візами і клопоти із перетином кордону. Марта, повертаючись додому, 4,5 години провела на кордоні. Проблемою також є видача віз. Але боротися з цими проблемами допомагає багато інституцій і добрі люди.
Майже усі зазначають, що насправді поєднати Польщу, Україну та Словаччину можуть старі геополітичні зв’язки. У наших розмовах слова Галичина, Австро-Угорщина, Габсбурзька монархія траплялися дуже часто. «Якщо говорити про культурне минуле Західної України, не можна не сказати про Краків. І для нас це важливіше, ніж для краків’ян – це символ нашої європейськості,» – каже Марина. Натомість Марек з Братислави стверджує, що йому добре саме у Центральній Європі – у Відні, Кракові, Празі, Братиславі. Каже: «Тут я не відчуваю себе чужим».
Планів багато, а UPS є лише їхнім початком. Марта хоче діяти: «Я буду намагатися ногами й руками випхати нові ідеї співпраці з Польщею та Словаччиною». Водночас Вероніка планувала запросити до Кракова словацьких та українських учнів авторських шкіл. На червень було заплановано видання словацьких перекладів віршів Павла Коробчука, представника України на UPS. «Ще побачимо, але мені здається, перед нами відкривається нова можливість діалогу,» – Катя підбиває підсумки нашої розмови. І можемо сподіватись, що саме такі невеликі проекти, організовані амбітною молоддю, будуть чинником того, щоб у польсько-словацько-українських контактах щось рушило з місця.
Мацєй Пьотровський, переклад: Вероніка Димінська
Оригінал статті опубліковано у липнево-серпневому номері (2013) щомісячника «Краків».