«Четверте спільне засідання урядів Словаччини та України відбудеться у Львові. Президент Зеленський має намір відвідати Братиславу». Так міністр закордонних справ Словаччини Юрай Бланар підсумував телефонну розмову з українським колегою Андрієм Сибігою. За повідомленням словацького агентства TASR, прем’єр Словаччини Роберт Фіцо і прем’єрка України Юлія Свириденко домовилися про львівське засідання під час конференції з відбудови України в Гданську. (tasr.sk)
Бланар написав: «Четверте спільне засідання урядів Словаччини та України відбудеться у Львові. Сьогодні зі мною телефоном зв’язався міністр закордонних справ України Андрій Сибіга. Ми говорили про найближче міжурядове засідання, на якому матимемо простір відкрито обговорити всі теми останнього періоду. На сьогоднішній конференції з відбудови України у Гданську прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо домовився з українською прем’єркою Юлією Свириденко, що засідання відбудеться у Львові. Глава української дипломатії також підтвердив мені в розмові, що президент Зеленський має намір відвідати Братиславу, тож залишається лише узгодити дати. Міністр Андрій Сибіга також знову подякував мені за словацьку гуманітарну допомогу, яку під час мого візиту в Україну я передав у лікарні у Вінниці, і я радий, що медичне обладнання вже служить пацієнтам. Водночас я поінформував главу української дипломатії про успішний перебіг саміту прем’єрів країн Вишеградської групи цього тижня в Будапешті, а також про перейняття головування, яке з 1 липня 2026 року у В4 здійснюватиме Словацька Республіка. Одним із пріоритетів нашого головування буде організація переговорів у форматі В4+ з іншими країнами, при цьому міністр Андрій Сибіга підтвердив, що Україна зацікавлена в цьому форматі, а ми плануємо її участь».
Ця новина важлива не лише для дипломатів. Вона показує, що українцям варто уважніше дивитися на Словаччину. Навіть за уряду Роберта Фіцо, якого в Україні часто сприймають виключно через його проросійську риторику, співпраця Києва і Братислави не зупинилася. Вона йде на рівні урядів, кордону, транспорту, енергетики, регіонів і гуманітарної допомоги.
Саме для тих, хто хоче зрозуміти Словаччину не з уривків у соцмережах, а системно, створена електронна книга «Словаччина. Посібник для українців». Вона видана українською мовою і доступна онлайн у словацькій е-книгарні Martinus — https://www.martinus.sk/?uItem=2501303&z=YVZGPT&utm_source=z%3DYVZGPT&utm_medium=url&utm_campaign=partner — та польській е-книгарні Ebookpoint — https://ebookpoint.pl/view/8594E/ksiazki/jakub-loginow,s_01nd.htm#format/e. Це не туристичний путівник, а країнознавчий посібник про словацьку політику, регіони, адміністрацію, економіку, транспорт, енергетику, мову і практичні реалії життя у Словаччині.
Для українців у Польщі ця тема має ще один вимір. Польща дедалі частіше втомлює. Не лише законами, документами чи окремими скандалами. Багато українців втомилися від польської політичної атмосфери, від постійних суперечок навколо України, від кордонів, блокад, черг, дискусій про соціальні виплати, історичних претензій і відчуття, що українська тема стала частиною внутрішньої польської боротьби.
Польща допомогла Україні у 2022 році. Це факт, який не можна викреслити. Але вдячність не означає довічної залежності. Українці мають право шукати інші варіанти життя, роботи, навчання і безпеки. Один із таких варіантів — Словаччина.
Формат спільних засідань не є новим
Спільні міжурядові консультації Словаччини й України вже відбувалися кілька разів. У квітні 2024 року члени словацького та українського урядів зустрічалися в Михайлівцях на сході Словаччини. У жовтні 2024 року урядові делегації зустрічалися на українському боці кордону, в районі Ужгорода. А 17 жовтня 2025 року словацький та український уряди провели чергові консультації в історичній ратуші Кошиць.
Порядок денний цих консультацій також показує, що йдеться не про ввічливі розмови. У Кошицях обговорювали транскордонну співпрацю, транспортне сполучення, енергетику, оборонну промисловість, відбудову України, європейську інтеграцію, сільське господарство й освіту. Словацьке державне радіо RSI повідомляло, що Фіцо назвав такі зустрічі такими, що «приносять добрі результати».
Отже, заплановане засідання у Львові — це не випадковий жест і не дипломатична куртуазія. Це продовження вже наявного формату практичної співпраці між Братиславою і Києвом. Символічно й те, що словацько-українська співпраця виходить за межі Закарпаття та Східної Словаччини і входить у ширший український простір, зокрема до Львова.
Після цих зустрічей залишаються колія, перехід і поїзди
Цей формат не зводиться до спільних фото прем’єрів. Його сенс у тому, що після словацько-українських зустрічей залишаються конкретні речі: колія, перехід, поїзд, дорога.
У вересні 2025 року Україна відкрила євроколію Чоп — Ужгород стандарту 1435 мм. Європейська комісія повідомляла, що 22-кілометрова лінія з’єднала Ужгород і Чоп та має полегшити пасажирське і вантажне сполучення з країнами ЄС. Це перший крок до глибшого включення української залізниці в європейську мережу.
Завдяки цій колії Ужгород отримує пряміший вихід на європейські маршрути. Пасажирське сполучення з Ужгорода до Братислави, Кошиць, Будапешта і Відня було заплановане з 12 вересня 2025 року.
На початку 2026 року на пункті пропуску Ужгород — Вишнє Нємецьке відкрили пішохідний перехід. Українське Міністерство розвитку громад і територій зазначало, що це рішення є результатом міжурядових домовленостей України й Словаччини та має полегшити рух для мешканців прикордонних громад, людей, які їдуть на роботу, у приватних або гуманітарних справах.
Ще в жовтні 2024 року під час українсько-словацьких консультацій в Ужгороді сторони обговорювали розширення залізничного сполучення. Українське Міністерство економіки тоді повідомляло про очікування запуску сполучення Київ — Кошице через Чоп із можливим продовженням до Братислави, а також про роботу над євроколією від Чопа до Ужгорода. Окремо згадували відкриття залізничного переходу Павлово — Матьовце для пасажирського руху, що могло б з’єднати Ужгород із Кошицями й Братиславою коротшим маршрутом.
Крім того, словацьке МЗС у травні 2026 року прямо назвало серед пріоритетів двосторонньої співпраці розвиток транскордонної інфраструктури, енергетичної зв’язаності, модернізацію прикордонних переходів і посилення транспортних зв’язків між Словаччиною та Україною. У повідомленні зазначалося, що кілька проєктів уже перебувають у фазі реалізації або технічної підготовки.
Тому словацько-український формат важливий не риторикою. Він важливий тим, що поступово зшиває Україну зі Словаччиною через інфраструктуру.
Стереотип про Словаччину заважає українцям
Українці часто дивляться на Словаччину через кілька простих кліше: Фіцо, проросійські настрої, маленька країна, «нічого цікавого», «молодша копія Чехії». Такий погляд заважає бачити реальність.
Словаччина політично поділена. Там справді є русофільські настрої, популізм і втома від війни. Але є також сильна проєвропейська частина суспільства, опозиційні медіа, громадянське середовище, самоврядні краї, міста і регіони, які активно співпрацюють з Україною. У 2020–2023 роках словацькі уряди були одними з найактивніших прихильників України в Центральній Європі.
Після повернення Фіцо Словаччина змінила політичну риторику і припинила державну військову допомогу Україні. Але це не означає, що Словаччину можна описати одним словом — «проросійська». Практична співпраця в енергетиці, транспорті, кордоні, торгівлі й регіональних контактах триває.
Для українців це має практичне значення. Якщо весь час дивитися на Словаччину тільки через Фіцо, можна не помітити Кошице, Пряшів, Міхаловце, Ужгород, євроколію, пішохідний перехід, словацькі університети, роботу, бізнес, енергетику і спокійніші регіональні контакти.
Польський напрям уже не виглядає єдиним
Польща стала для українців першою країною втечі від війни. Мільйони людей пройшли через польський кордон, багато хто залишився жити у Варшаві, Кракові, Вроцлаві, Познані, Гданську чи менших містах. Але з часом змінилася атмосфера.
Українська тема у Польщі стала частиною політики. Вона з’являється у виборчих кампаніях, у суперечках про зерно, перевізників, соціальні виплати, кордон, історію. Українець, який просто працює, винаймає житло і водить дитину до школи, часто стає фігурою у чужій політичній дискусії.
Це не означає, що треба відмовлятися від Польщі або викреслювати польську допомогу. Але це означає, що українцям потрібен ширший горизонт. Польща не є вся Європа. Якщо польський напрям стає нервовим, треба дивитися також на інших сусідів. Словаччина — один із них, причому безпосередній і недооцінений.
Східна Словаччина і Закарпаття
Найприродніший словацький напрям для українців — це не завжди Братислава. Для багатьох, особливо для мешканців Закарпаття і Західної України, важливішими можуть бути Кошице, Пряшів, Міхаловце, Гуменне, Требішов і прикордонні райони.
Саме Східна Словаччина має реальний досвід України. Там люди їздять на Закарпаття, бувають в Ужгороді, Мукачеві, Чопі, знають український кордон не з телевізора. Для них Україна — не абстрактна геополітика, а сусід. Це важливо, бо ставлення до українців формується не лише в Братиславі й не лише заявами Фіцо.
На цьому рівні співпраця часто виглядає спокійніше і практичніше. Пішохідний перехід Ужгород — Вишнє Немецьке, європейська колія до Ужгорода, міжурядові консультації в Кошицях, плани щодо інфраструктури — це не великі гасла, а конкретні речі. Вони створюють простір для нормальних українсько-словацьких контактів.
У книжці «Словаччина. Посібник для українців» Словаччина описана не лише як держава зі столицею в Братиславі, а як країна регіонів, самоврядування, окресів, громад, транспортних осей і різних місцевих реальностей. Для українця це принципово. Людина не живе в абстрактній «Словаччині». Вона живе в конкретному місті, ходить до конкретної установи, підписує конкретний договір, шукає конкретну школу і користується конкретним переходом на кордоні.
Словаччина не така мала, як здається
Словаччину часто вважають малою і тому неважливою. Але це неправильна логіка. За даними Світового банку, у 2024 році ВВП Словаччини становив 140,93 млрд доларів, а України — 190,74 млрд доларів. Тобто економіка Словаччини дорівнювала приблизно трьом чвертям української економіки воєнного часу.
До цього треба додати енергетику, транспорт, нафтопереробку, газову інфраструктуру, атомну енергетику, автопром, логістику, Дунай, залізницю і близькість до Закарпаття. У посібнику «Словаччина. Посібник для українців» цим темам присвячені окремі розділи: економіка, енергетика, Slovnaft, SPP, Eustream, дороги, залізниці, водне господарство, річкові порти й українсько-словацькі перспективи співпраці.
Для звичайного українця це може здаватися далеким. Але з таких речей складається реальна країна. Якщо людина хоче жити, працювати або вчитися у Словаччині, їй корисно розуміти, що це не лише «маленький сусід», а функціональна держава з власною економікою, інституціями і зв’язками з Україною.
Мова як практична перевага
Окремий аргумент — мова. Українці часто автоматично думають про польську, бо Польща була головним напрямом після 2022 року. Але словацька для українця часто є дуже близькою і зрозумілішою, ніж здається.
Це не означає, що її не треба вчити. Навпаки, без словацької людина у Словаччині швидко стане залежною від посередників, знайомих, груп у соцмережах і чужих пояснень. Але старт нижчий, ніж у багатьох інших країнах ЄС. Українець швидше впізнає лексику, швидше починає орієнтуватися в побутових ситуаціях і легше переходить до читання простих текстів.
Посібник показує, що мова потрібна не лише для магазину чи роботи. Вона потрібна для розуміння країни: що таке obec, okres, kraj, vláda, zmluva, odvody, poistenie, živnosť. Це слова, які визначають повсякденне життя: громада, район, край, уряд, договір, внески, страхування, підприємницька діяльність.
Спокійніша альтернатива не означає легке життя
Словаччина може бути спокійнішою альтернативою для частини українців, але це не країна без проблем. Ринок праці менший, ніж у Польщі. Українська інфраструктура слабша. У Братиславі дороге житло. У малих містах може бути менше можливостей. Політика складна, а проросійські настрої існують.
Тому Словаччину не треба ідеалізувати. Її треба знати. Саме в цьому різниця між еміграцією наосліп і нормальним плануванням. Хто думає про переїзд, має розуміти, куди саме їде: до Братислави, Кошиць, Пряшева, Нітри, Жиліни, Трнави чи маленького міста біля кордону. Має знати, як працює місцева адміністрація, де шукати роботу, як виглядає школа, які документи потрібні, які є транспортні зв’язки з Україною.
Для частини українців Словаччина буде лише запасним варіантом. Для частини — місцем навчання, роботи або нового старту. Для Закарпаття — природним західним сусідом. Для журналістів і експертів — темою, яку давно пора вивчати без польського або російського фільтра.
Якщо Польща набридла, не обов’язково одразу пакувати валізи. Але варто перестати думати, що іншого варіанту немає. Словаччина поруч, і вона вже співпрацює з Україною активніше, ніж багато хто в Україні помічає.
Почати варто з нормального розуміння країни. Для цього створена електронна книга «Словаччина. Посібник для українців». Вона видана українською мовою і пояснює Словаччину як реальну державу і суспільство: географію, регіони, політику, адміністрацію, бізнес, економіку, транспорт, енергетику, культуру, повсякденне життя і українсько-словацькі зв’язки.
Цю книгу варто придбати навіть тим, хто поки що не планує переїзд. Про всяк випадок. Бо сьогодні Словаччина може здаватися лише сусідньою країною, про яку цікаво щось знати. А завтра вона може стати практичною альтернативою.
Ebookpoint:
https://ebookpoint.pl/view/8594E/ksiazki/jakub-loginow,s_01nd.htm#format/e