Засудження російської агресії та підтримка швидкого членства України в ЄС, будівництво нової залізничної колії, що з’єднає Кошице з Києвом, модернізація прикордонного переходу в Ужгороді, будівництво нових ліній електропередач, які дозволять експортувати електроенергію зі словацьких АЕС в Україну – такі основні наслідки спільного засідання урядів Словаччини та України, яке відбулося 11 квітня в місті Міхаловце на сході Словаччини. Фіцо, як мало хто, запевнив у своїй дружбі та підтримці України, що контрастує з його попередньою проросійською риторикою. Це не дивно – закінчилися вибори, на яких переміг соратник Фіцо Петер Пеллегріні, і Фіцо більше не потрібно мобілізувати електорат проросійськими гаслами. Співпраця Словаччини з Україною традиційно була набагато конструктивнішою та ефективнішою, ніж польсько-українська співпраця, ускладнена перманентно патологічною ситуацією на спільному кордоні, з якою уряди Моравецького та Туска роками нічого не робили.
Які головні висновки зустрічі? Постачання газу та електроенергії триватимуть, а Словаччина візьме участь у розмінуванні та післявоєнній відбудові України, заявив прем’єр-міністр Словаччини. Хоча українське зерно не продаватиметься в Словаччині, Словаччина створить коридор для його транзиту. У політичному плані важливо було чітко засудити російську агресію та заявити про підтримку якнайшвидшого вступу України до ЄС, що може істотно змінити настрої проросійських виборців «Смеру» Роберта Фіцо. “Застосування Росією військової сили було серйозним порушенням міжнародного права”, – сказав Фіцо. Він додав, що бажає Україні швидкого членства в ЄС. “Це буде запорукою стабільності та розвитку”, – сказав прем’єр-міністр Словаччини.
Це важлива заява, яка може вийти з нинішнього глухого кута щодо початку переговорів про вступ України. Рішення про початок переговорів було прийнято минулого року разом із декларацією про початок переговорів про вступ у березні 2024 року. Березень уже позаду, а переговори так і не почалися. Причиною було, серед іншого, страйк фермерів (у тому числі польських) і пов’язана з цим відмова Польщі від попередньої повної політичної підтримки якнайшвидшого членства України в ЄС. Однак головною проблемою була позиція Угорщини, яка, як здавалося, разом зі Словаччиною і, можливо, Польщею, створювала блок, який зволікав з початком переговорів. Проукраїнська декларація Фіцо, хоч це лише слова, є кардинальним моментом, який може повністю змінити цю головоломку. Зустріч у Міхаловцях наразі повністю роззброїла одну з головних перешкод на шляху євроінтеграції України, адже, як бачимо, проблеми на цьому полі створює не Фіцо. Це черговий раз, коли Фіцо показує своє обличчя і уникає міжнародної ізоляції, граючи для власної вигоди роль гальма певних міжнародних домовленостей, а потім змінюючи фронт на сто вісімдесят градусів. Зараз найбільшою перешкодою для початку переговорів про вступ України до ЄС є навіть не Угорщина (бо всім відома роль Орбана як «чорної вівці» в ЄС, протидії якої треба якось уникнути), а Польща. Нагадаємо: польсько-український кордон постійно паралізований через блокування фермерами та різними проросійськими організаціями, тоді як словацько-український кордон цілком прохідний і дружній для мандрівників – у тому числі тих, хто перетинає його пішки (таке можливо на двох словацько-українських переходах і швидко їде, в Польщі тільки на Медиці-Шегинях, а перетин польського кордону – це кошмар).
Роберт Фіцо також вміло обійшов свої найважливіші антиукраїнські заяви, які значною мірою повернули його до влади, а його союзника Пеллегріні – ввели на пост президента. Головною декларацією Фіцо стало припинення безоплатних поставок зброї воюючій Україні (нагадаємо, попередні проукраїнські уряди Словаччини у 2022-23 роках були одними з тих, хто найбільш щедро підтримував Україну в питанні постачання зброї). Фіцо фактично припинив безоплатну військову допомогу – але Словаччина вже передала Україні все найцінніше до вересня 2023 року. “Комерційні поставки зброї в Україну будуть”, – заявив Фіцо. Це означає, що Словаччина все ще може бути важливим транзитером у транспортуванні західної зброї та боєприпасів до України через українське Закарпаття. Ця роль безпечного логістичного центру насправді є навіть важливішою, ніж фактичні поставки зброї, які є в розпорядженні словацької армії. Рішення Фіцо також відкриває шлях до збільшення виробництва зброї та обладнання на словацьких заводах, що фактично означатиме необхідність відновлення словацької збройової промисловості майже з нуля, оскільки вона значною мірою зазнала краху в 1990-х роках. Більше того, якщо Фіцо це влаштує (адже він, наприклад, домовиться про це кулуарно із західними партнерами), він зможе продати Україні будь-яку техніку за символічні гроші, представивши її громадськості не як передачі зброї, але як бізнес-операція, вигідна для Словаччини. І проросійські виборці сприймуть таке прояснення.
Ще важливішою видається заява Фіцо про участь словацької армії в розмінуванні України. Це одна зі словацьких спеціалізацій в НАТО, і словаки мають у цьому досвід у країнах колишньої Югославії (особливо Боснії), які є ще однією зовнішньополітичною спеціалізацією Братислави. Це також потенційно дуже конкретна підтримка України, яка здійснюється під виглядом звичайної гуманітарної допомоги, що не виключає проросійських гасел для внутрішнього використання. Як було оголошено, також були зроблені важливі декларації щодо розвитку спільної інфраструктури. В Ужгороді планується розширення автомобільного прикордонного переходу, а також створення (нарешті) смуги для пропуску пішоходів і велосипедистів, а також налагодження прямого залізничного сполучення Кошице-Київ. Тут ще потрібно уточнити, в якій формі це буде, тому що розглядалося кілька варіантів. Зараз європейські колії ведуть від Чопа до Мукачева і курсує дуже популярний словацький потяг Кошице – Мукачево, але стандартного сполучення з Ужгородом немає. У свою чергу широкі колії з України ведуть майже до Кошиць, але закінчуються перед самим містом. Найшвидшим варіантом було б продовжити відсутню кілька кілометрів широкої колії до самого міста Кошице та створити міжнародну платформу на головному вокзалі в Кошицях разом із митним та паспортним оформленням. Це дозволить здійснювати пряме курсування українських нічних поїздів на подібній основі до тих, що курсують з Перемишля до Києва. Також проголошено будівництво євроколії з Чопа до Ужгорода, що саме по собі дуже потрібно, але все одно не вирішує питання прямого поїзда Київ-Кошице.
Серед тем, які не були озвучені в заяві після зустрічі і які підпадають під загальне запевнення розвитку «також інших транскордонних інфраструктурних проектів», найважливішими є будівництво автобану Кошице – Ужгород (розпочато підготовчі роботи на початку 2023 року) разом із новим прикордонним переходом на автобані та будівництво двох нових автомобільних та пішохідних прикордонних переходів: Уліч – Забрід та Чіерна над Тісою – Соломоново.
Важливою темою переговорів стало будівництво нових ліній електропередачі для експорту словацької енергії з АЕС в Україну. Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль підкреслив важливість цього проекту для України через руйнування, завдані російськими авіаударами українській енергетичній інфраструктурі. Україна постійно відновлює пошкоджену інфраструктуру, але особливо у 2022 та 2023 роках дефіцит електроенергії та пов’язані з цим перебої з електропостачанням були серйозною проблемою. Тут словацькі поставки будуть неоціненною підтримкою. На відміну від Польщі, яка під керівництвом усіх урядів підряд спільно нехтувала енергетичною трансформацією і зупинилася на вугіллі, Словаччина може дозволити собі таку енергетичну підтримку України. Нещодавно Словаччина повністю відмовилася від вугілля у виробництві електроенергії – були закриті останні буровугільні шахти та закрита остання вугільна електростанція. Словаччина є одним із європейських лідерів з енергетичної трансформації, випереджаючи такі країни, як Німеччина та Австрія. Більшість електроенергії виробляється на атомній електростанції, а маленька Словаччина має дві атомні електростанції, які постійно модернізуються (Польща тільки планує побудувати першу, яка буде готова найшвидше через 10-15 років). Додатковий десяток-інший відсотків потреби в електроенергії покривають гідроелектростанції – на Дунаї, Вазі та інших річках. Це правда, що в енергетичному секторі Словаччини ще багато чого потрібно зробити, включаючи значне збільшення частки вітряків і фотоелектричних установок, а також модернізацію та розширення мереж передачі та систем зберігання енергії, але в цьому відношенні Словаччина є ще на кілька десятиліть попереду Польщі яка незабаром буде боротися з дефіцитом енергії та жахливо високим підвищенням цін на електроенергію, чого словаки уникнуть у такому масштабі.
Детальніше про Словаччину читайте в популярній книзі «Словаччина. Посібник для українців», який можна придбати у електронному вигляді у польській інтернет-книгарні Ebookpoint.