Лище у 200 км від Кракова знаходиться місто, яке дорівнює йому (якщо не перевищує його) своєю красою, традицією і багатою історією. Обидва міські осередки були міцно пов’язані один з одним ще від самого початку — у Середньовіччі вони підтримували інтенсивні торгівельні і політичні контакти.
Як у випадку Кракова, культуротворче значення для мешканців міста й околиць підтверджується званням Європейської столиці культури. Я зовсім не маю на думці Вроцлав, який знаходиться набагато далі (географічно та історично). Кошице, бо тут мова про них, сьогодні наче не існують у свідомості не лише краків’ян, але й поляків.
«Я був здивований, що лише за 60 км від українського кордону можна потрапити до такого міста. Мабуть, назву Кошице більшість мешканців Центральної Європи не чула, хоча це не якесь місце без обличчя на околицях Європи, а чудове місто з настільки гарною головною площею, що я ніколи нічого подібного не бачив, а увесь простір навколо Hlavné námestie, від готичного собору св. Єлизавети, найбільшого у Словаччині, до сецесійного театру і незліченних кам’яниць, було повністю відреставровано. Тут, на сході, де я знаходжусь, готику ніколи не псувало бароко, а сецесія не ставала жертвою руйнівної жадібності банків та ощадних кас. На Нlavné námestie можна собі ще уявити, як мешканці сто років тому прогулювались тут у певний час; про їхні скриті і задумані пристрасті розповідав Шандор Мараї, який народився і виріс у чудовому домі в одному з провулків поблизу. Сотні років Кошице були одним з найзначніших міст Угорщини, яке угорці називали Kassa, a лічені місцеві німці – Kaschau».
Цими словами своє захоплення містом виразив Карл-Маркус Ґаус десять років тому; можна поставити собі питання — а якими словами він написав би сьогодні? Зважаючи на швидкість розвитку Кошице те, що було написано ще нещодавно, вже майже втратило значення. І так само те, що про Кошице кажуть сьогодні, здаватиметься неактуальним вже за п’ять років. Радше за все, австрійський автор і не припускав, що у 2013 році місто гордо носитиме титул Європейської столиці культури, а викликані у т.ч. цим званням інвестиції спричиняться до того, що Кошице стануть привабливим для життя містом для щоразу більшої кількості молодих людей. І не лише коли йдеться про словаків — вони охоче обирають Кошице як альтернативу щоразу більш задушливій і дорогій Братиславі — а також для чехів і громадян Західної Європи. Спершу вони приїжджають на роботу у місцевих корпораціях і фірмах, а коли знайомляться ближче з незвичайним кліматом міста, переїжджають сюди вже з родинами і друзями.
Культура — та висока, пов’язана з музикою і театром, але перш за все т.зв. культура вулиці — завжди була частиною клімату Кошиць. Незліченна кількість театрів та артистичних груп (у т.ч. єдиний у Центральній Європі ромський театр), театральні і музичні фестивалі, а також Шандор Мараї, який мешкав тут і писав про мешканців угорського міста — це візитівки, єдині у своєму роді. Якщо розглядати культурний аспект і з фізичної точки зору, тобто говорити про спорт, то Кошице і тут виграють у Братислави із великою кількістю стадіонів, басейнів, зон відпочинку (зелених і т.зв. водних), а також спортивних подій. Найсучасніша у Словаччині Steel Arena приймала у 2011 році Чемпіонат світу з хокею. Цей об’єкт обирають як сцену для концертів теж світові музичні зірки, які приїжджають до Словаччини (напр. Джо Кокер, Брайн Адамс, Жан-Мішель Жар). У Кошице з 1924 року проходить щорічний Марафон миру, який належить до елітного переліку найвизначніших бігових подій у світі. Окрім цього можна згадати про наявність у місті зоопарку площею у майже 300 га, не менш приємного ботанічного саду і двох державних планетаріїв.
Кошицька Нова Гута
Що особливо приємно у випадку Кошиць, це розвиток економічної та наукової галузей, орієнтація на інноваційність і забезпечення охорони навколишнього середовища. У 60-их роках минулого століття влада тодішньої Чехословаччини вирішила збудувати на західній околиці міста велетенський металургійний завод. Йшлося власне про те, щоб змінити характер Кошице, міста з історичними і культурними традиціями, на пролетарський осередок. До міста стягувалися робітники з усієї Чехословаччини, а навколо історичного середмістя з’являлись нові райони, які частково підтверджували успішність плану партійних бюрократів.
Але іронією долі виявилось те, що у 2001 році виробництво викупив американський концерт Steel. Як на єдину інвестицію концерну в Європі і найбільшого роботодавця в регіоні, на підприємство звертає увагу кожен словацький уряд і не лише з пропагандистською метою. Імовірність продажу або закриття усе менш рентабельного комбінату, яка колись висіла над Кошицями, була рішуче відхилена словацькою владою. Кількатижневі перемовини, які транслювалися на живо усіма словацькими медіа і за якими охоче слідкували словаки, закінчилися угодою, на підставі якої уряд зобов’язався фінансувати частину видатків підприємства, у т.ч. на електроенергію.
І хоча часті візити Фіцо на схід країни підтверджують масове дотування тамтешніх підприємств у скрутному становищі і спричинюють політичні суперечності, у випадку останньої угоди з керівниками концерну U.S. Steel влада може говорити про успіх. Лідери опозиційних партій визнають, що на місці прем’єра Фіцо теж зробили б усе, аби утримати американського гіганта на сході. Про те, наскільки це питання важливе для Кошице і цілого регіону, свідчить той факт, що американське керівництво словацького відділу U.S. Steel співпрацює із міською владою не лише у сфері освіти для майбутніх кадрів (патронують університети і школи, у т.ч. відому Кошицьку Політехніку, надають стипендії і практики талановитим учням і студентам), але також активно лобіюють майбутні інвестиції у Кошице. Жодна презентація, буклет чи брошура, яка рекламує місто серед потенційних інвесторів, не може обійтися без слів директора концерну про ідеальні умови для інвестицій і наявність усієї необхідної допомоги з боки прихильної кошицької влади.
Здається, що сьогоднішній розвиток не обмежується важкою промисловістю. Завдяки можливості прогнозування і нової для міста атмосфери співробітництва вдалося дійти до створення кількох технологічних кластерів, у т.ч. вже відомої т.зв. кошицької Кремнієвої долини. Якщо раніше ніхто особливо про неї не чув, то це лише підтверджує її значення і високу спеціалізацію. У 2007 році з’явився кластер «IT Valley», а також в його рамках Центр удосконалення інформаційних та комунікаційних технологій, які сьогодні успішно співпрацюють з американськими та азійськими фірмами, навіть більше, ніж на локальному європейському ринку. Разом із збільшенням кількості пропозицій послуг і помешкань це,Є безсумнівно, є одним з магнітів, які притягують до міста талановитих програмістів і спеціалістів, яких сьогодні тут вже близько трьох тисяч. «Кремнієва долина» не є єдиним підприємством такого штибу у Кошице. У відповідь на потребу автомобільної промисловості тут також виник кластер, що спеціалізується на розвитку автоматики і робототехніки, а також безліч наукових інститутів у галузі біотехнологій, медицини і навколишнього середовища. Природними для міста, яке хоче притягнути інвесторів, є традиційні промислові галузі, які тут зібрані у повному складі і чудово поєднані.
Транспорт і логістика, звісно!
Комунікація і логістика — це найважливіше питання для кожної фірми, але треба визнати — Кошице у цьому не мають собі рівних. На противагу до Братислави, це місто знаходиться близько до головних транспортних вузлів, а його розвиток не обмежують такі географічні перешкоди, як гори, прикордонні пункти пропуску просто на околицях міста чи великі річки, які розділяють держави. Ці чинники і відносна близькість кордону дозволили ще у 60-их роках минулого століття побудувати у місцевості Черна-над-Тисою гігантський залізнично-дорожній термінал, а також розширити в’їзди з боку тодішнього радянського кордону. Тоді це було зумовлено політичними поглядами, але сьогодні ці зміни допомагають розвиткові капіталізму. Широкі в’їзди — вони для кошицького краю приносять багато користі, бо підприємства, які ведуть торгівельну діяльність з Україною і Росією, кращого рішення у цій частині Європи просто не знайдуть. Треба визнати — це точно один з чинників, чому співробітництво Словаччини з Росією так добре розвивається на державному рівні. Сьогодні планується продовження широкосмугової лінії до Братислави і далі до Відня, що мало б статися ще до 2020 року. Через Кошице проходить відомий історичний шлях Via Carpatia, який поєднує побережжя Балтійського моря з Чорним. Його частиною є існуюча автострада Пряшів-Кошице, а також експрес-дорога далі до Мішкольця. Ключовою у концепції шляху є роль Польщі, але, на жаль, дорога, яка має йти на північ через східні воєводства, існує у нас лише на словах. Можна помітити, що через появу політичних та економічних проблем влада Словаччини, Угорщини та України більше зацікавлені цим шляхом і не буде нічого дивного у тому, якщо у недалекому майбутньому Польща буде останньою країною, яка долучиться до цього важливого автомобільного сполучення. Заради справедливості зазначимо, що існуюче сполучення Кошице-Братислава також не є оптимальним — воно пролягає, як і головна залізнична магістраль, широкою дугою через Жиліну і північні гірські райони Словаччини. Це відлуння давнього політичного рішення триматися якнайдалі від “недружного” угорського кордону, але результатом став черговий парадокс. Найшвидше, мабуть, сьогодні дістатися зі Східної Словаччини до Братислави можна автомобілем саме через Угорщину, швидкою і зручною автострадою, яка через Будапешт з’єднує Мішкольц і Дьйор. На щастя, шлях до і зі словацької столиці має полегшити експрес-дорога через Зволень R2, яку наразі почали будувати. Лише в 11 км від центра Кошиць знаходиться аеропорт, який крім чартерних рейсів обслуговує також літаки до Відня і Парижа. Кошицький аеропорт має також вантажний термінал, а нещодавна приватизація аеропорту спілкою, яка також займається віденським аеропортом, надає привід бути оптимістом стосовно майбутнього розвитку.
Добрий господар
Кошице з початку 90-их років минулого століття є трампліном для політиків з амбіціями. Тут, далеко від столичних заплутаних ігор, можна показати свої найкращі лідерські та управлінські якості — найбільш відомим прикладом цього є кар’єра Рудольфа Шустера. У 80-их роках минулого століття він обіймав важливу посаду у тодішній соціалістичній владі міста і регіону, і ще тоді він показав себе як талановитий керівник та адміністратор (він відповідав за чистоту міста і, як ми сьогодні сказали б, за екологію). Мешканці Кошиць пам’ятали його діяльність, а у 1994 році на демократичних виборах обрали його мером міста. Саме тоді і почались великі зміни у Кошице, бо у перші роки незалежності Словаччини тут були лише бідність і розпач. Старе місто, яке нині зачаровує, тоді було купою опустілих і напіврозвалених кам’яниць, завалених вулиць і темних провулків, які населяли переважно роми. Тоді була остання можливість врятувати історичну спадщину міста, але необхідні були швидкі і суперечливі дії. Шустер не побоявся викликів. Протягом однієї ночі він переселив ромів з центру міста до побудованого недалеко району Lunik IX, який наразі неофіційно називають кошицьким гетто. Вже наступного дня до міста в’їхали будівельні бригади і почалася велика відбудова міста. Під час робіт застосовували найсучасніші, тоді ще невідомі у Східній Європі технології — це була єдина можливість зберегти кам’яниці, як стояли з останніх сил. За допомогою взятих у німців і французів методів вдалося, наприклад, замінити підземні каналізаційну і телекомунікаційну системи. Влада Братислави про таку реконструкцію можуть сьогодні лише мріяти.
І хоча результатом усіх цих дій були гігантські борги міста, можна сміливо сказати, що бачення Шустера себе виправдало. Це, власне, завдяки діям пізнішого президента Словацької Республіки (1999-2004) Кошице у 2013 році були гордівливою Європейською столицею культури. Це звання дало імпульс для чергових змін. Якщо раніше процитований Карл-Маркус Ґаус під час візиту до міста скаржився на нестачу якісних готелей і ресторанів, то сьогодні у Кошицях, як і в кожному європейському місті, туристи можуть зупинитися в одному з багатьох висококласних готелей зі світових мереж. У бізнесовий візерунок міста вплітаються нові будинки світових банків і корпорацій.
Може, варто переїхати до Кошиць?
Влада міста, свідома необхідності виграти битву за туризм і бізнес, робить наразі все, щоб притягнути до міста і затримати у ньому мешканців з їхніми родинами. У Кошицях насправді зручно мешкати — завдяки європейським фондам сюди спрямовуються величезні інвестиції на локальний громадський транспорт, і наче гриби після дощу виростають нові торгівельно-розважальні центри. Кошице також відомі незліченною кількістю зелених зон відпочинку, традиційних парків із фонтаном у центрі та лісів навколо міста. Європейські структурні програми дозволяють ширше використовувати дотації у бідніших — тобто східних — регіонах держави, і Кошице роблять усе, щоб скористатися цією можливістю.
Вже згаданий вище розвиток міської комунікації не обмежується лише закупівлею нових автобусів і трамваїв. У нещодавно представленому Єврокомісії проекті описана побудова у Кошице інтегрованої системи комунікації. Це система буде спиратися на поєднання рейкового транспорту і трамваїв. Запроектована у найменших деталях мережа зручних пересадочних станцій має спричинитися до того, що використання автомобіля у межах міста перестане виправдовувати себе. Наявний у місті Східний термінал має інтегрувати комунікаційний рух всередину Кошиць, а також у ньому буде задіяний сучасні залізничний та автовокзал. Північний термінал, розташований на околицях Кошиць, біля самої автостради, має у свою чергу координувати як локальний, так і загальнодержавний рух. Фінансування заходу – 37 млрд євро – справляє враження, але якщо зважати на його важливість для усього регіону та загальний процес розбудови міста, то автор цього тексту схильний вірити, що ці плани скоро будуть реалізовані.
Виникає питання – навіщо у добу усе більшої мобільності і схильності до пошуку «свого місця» (зазвичай з економічних причин) Кошице не стали відомими у Польщі? Бо не кожен хотів би переїхати до чужої нам за культурою Великої Британії чи Голландії, але багато хто мріє про місце, близьке до Польщі, з якою через родину чи друзів хотілося б і надалі підтримувати тісні зв’язки – їхнім вибором найчастіше є Прага. Кошице здаються цікавою альтернативою, особливо для мешканців Малопольського і Підкарпатського воєводств. Як вже було згадано на початку, Краків і Кошице розділяє менша відстань, ніж між Краковом і Вроцлавом, практично нема мовного бар’єру, а додатковим чинником впевнено можна назвати кар’єрні перспективи для випускників малопольських вишів. Багато хто обирає високоспеціалізовані напрями – технічні або мовні. А саме працівників такого штибу шукають кошицькі фірми. Не менше значення також має і зручність проживання, рівень культурного життя та… клімат. Кошице розташовані на території Великої угорської низовини, зовсім недалеко від винного регіону Токай – а це означає, що сонце і висока температура тут набагато частіше, ніж у нас, на північ від Карпат. На жаль, наразі перешкодою попри невелику відстань є відсутність de facto транспортної комунікації між Польщею і Словаччиною, особливо у східній частині цих країн. Бракує якоїсь експрес-дороги, якщо вже не казати про автостраду. Ще донедавна Краків і Кошице поєднувала залізниця, якою щодня двічі їздив експрес до Будапешта. Сьогодні від неї не залишилося і сліду, і нема також політичної волі щось змінити. Найшвидший спосіб доїхати з Кошиць до Польщі – це мальовнича, але зовсім не пристосована до масового руху автомобільна дорога через пункт пропуску у Північній чи об’їзд через Лису Поляну і Попрад або через Звардонь і Жиліну. Можливо, у зв’язку зі зростом популярності у нашій частині Європи перельотів скоро виникне зручне авіасполучення зі Словаччиною, хоча навіть зараз можна знайти вигідні пропозиції різних авіаліній, які – навіть із необхідністю пересадки – є не лише тимчасовою, а й ціновою альтернативою потягу на цьому напрямку.
Потім до Кошиць заради туризму? Звісно, і не один раз, не лише на один день. Бо так близько звідти до винарень Токаю, печер Словацького Карсту і мальовничого Спишу. А чому потім і не долучитися і до ряду відомих мешканців Кошице?
Аркадіюш Куґлер, переклад: Вероніка Димінська
Заохочуємо Вас вподобати сторінку Аркадіюша Куґлера на Facebook: www.facebook.com/przewodnikpobratyslawie